aif.ru counter
190

«Немає критики»: Іван Малкович – про критику, заздрість та улюблені книжки

Еженедельник "Аргументы и Факты" № 9. Аргументы и Факты в Украине 01/03/2017

Киев, 1 марта - АиФ-Украина.

Це цілком заслужено: книжки цього видавця стали улюбленими для багатьох українців «від 2 до 102 років», як він сам окреслює вік читачів. Його видання стали ще й українським брендом, відомим чи не в усьому світі. В інтерв'ю «АіФ» лауреат розповів про свої мрії та про видавничий бізнес.

РЕДАКТОРСЬКИЙ ВИШКІЛ

- Пане Іване, як сприйняли нагородження Шевченківською премією?

- Ніколи не сподівався, що коли-небудь отримаю її, адже свого часу тричі відмовлявся від висунення. А тепер ось отримую купу привітань, і це дуже приємно. Як сказав мені по телефону Юрій Андрухович, певним чином справедливість відновлено, бо я як видавець майже затінив себе-поета.

Хоча сам Ю. Андрухович більше за мене заслуговує на цю премію. Та й Сергій Жадан – новий член комітету - став би окрасою премії – він на сьогодні, мабуть, найактуальніший поет. Зрештою, премію міг би отримати й новий голова Шевченківського комітету Юрій Щербак: його роман «Час смертохристів» - це ж блискуча футуристична річ!

- Ліна Костенко назвала вас «найніжнішою скрипкою української поезії». І це не лише образний вислів, адже за першою освітою ви – скрипаль?

- Так, закінчив музичне училище. Було дуже важко, особливо у дитинстві, коли ти цигикаєш-цигикаєш на тій маленькій скрипочці з риб'ячими струнами, а вона тільки рипить… Це протиприродно. Тільки десь на третьому році «какофонійних» мук вдається видобути якийсь більш-менш природний звук. Тоді, як на фортепіано можеш зразу ж зіграти адекватні звуки.

- У дитинству ким мріяли стати?

- Поетом і водієм. Власне, тим, ким і став: пишу вірші і їжджу за кермом авто. Головне - правильно мріяти, і мрії здійсняться! (Сміється).

- На початку 1990-х років, коли люди були розгублені, ви створили видавництво. Як це було?

- Підростав син, і я дуже хотів, щоб він мав абетку. Але в той час наше єдине дитяче видавництво «Веселка» бідувало. І наш ринок заполонила російська література. Кожна абетка починалася з «арбуза» чи «акулы». І якось у поїзді мені прийшла в голову ідея  абетки, яка починалася б з Ангела. Пізніше я зрозумів, що той віршик «Ангелику мій», який відкриває абетку, був з молитви, якої навчив мене тато, коли мені не було ще й чотирьох років. Я розказував її Святому Миколаю, який щороку приходив до нас - то було особливе дійство: вечір, Карпати, свято… Це досить символічно.

- Видавничу справу опановували, видаючи книжки?

- Після філфаку Київського університету я кілька місяців працював у школі, а потім мене запросили редактором дошкільної літератури у видавництво «Веселка». Я вже мав першу поетичну книжку, і був широко відомим у вузьких колах поетом. У «Веселці» пройшов гарну видавничу школу, чудово вишколився в дитячій літературі. Без цього не створив би свого видавництва. Потім був редактором у видавництві «Молодь», працював у журналі «Соняшник», і кілька авторів та художників звідти ще й досі співпрацюють з видавництвом «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».

- Художника Владислава Єрка теж звідти привели?

- Ні, він одного щасливого надвечір'я 1996-го чи 1997 року сам завітав до видавництва. Його скерувала до нас чудова художниця-ілюстраторка, а тепер і письменниця Катерина Штанко.

ПРО КОРЕКТОРІВ ТА ПАПІР

- Бізнес в Україні важко вести. Були у вас прикрі моменти? Якось у новинах проскочило, нібито ваше видавництво хотіли захопити рейдери…

- У мене такий тип пам'яті, що я не зациклююся на неприємностях, швидко забуваю погане. У видавничій справі важливо з любов'ю підходити до кожного компонента книжки. Тоді будеш упевненим, що не підведуть тебе якісь «дрібниці», і не підірвешся на них як на мінному полі. Саме тому наші книжки якісні, і як наслідок – право на їх видання купили в нас видавництва з 22 країн. Росіяни теж. Але я принципово ніколи нічого не видавав в Україні російською мовою, хоч це принесло б значну економічну користь. Це не тому, що я не поважаю людей, які розмовляють і читають російською. Просто у нас і так - чого гріха таїти - море російських книжок. А завдяки нашому якісному бренду, багато людей уперше купують і вперше читають українську книжку. Знаю з листів і зустрічей, що в багатьох російськомовних родинах спочатку наші книжки намагалися перекладати на російську, але з другої-третьої сторінки з радістю читали мовою оригіналу. Це для мене найвища насолода. Щороку ми маємо 40-50 тисяч нових читачів, які прилучаються до української мови.

- Скільки часу створюється книга?

- Деякі два роки, а є такі, що й вісім. Часто затримують художники і моя прискіпливість до всього. Я сам працюю над кожною книжкою, незалежно від того, маленька вона чи велика. Сам вношу правки після коректорів. Бо якщо довіряти коректорам, то в українській мові залишиться не більше п'яти тисяч слів. (Сміється). Адже в них – і це не можна, і те не так…

Але справжня біда – папір. У нас так багато лісів, які ми за безцінь продаємо в Європу, а папір купуємо за кордоном. Зараз, коли гривня впала, собівартість книжок виросла неміряно. Але все одно є великий плюс – по назвах, по накладах. І така тенденція - в усіх великих українських видавництвах. Українська книжка нарешті відвойовує свій ринок.

- Як ставитеся до критики?

- Якщо не критикують, то тебе ніби й не помічають. Часом знаходяться диваки, які критикують і Шевченка, то що вже казати про таку дрібноту, як я. Конструктивна критика потрібна, вона підхльостує, допомагає стратегічно і є запорукою доброї літератури. Мені пощастило, що колись про мою поезію написав кілька статей найкращий дослідник поезії і сам чудовий поет Кость Москалець – його підтримка була для мене надважливою у ті роки, коли і не писалося, і не хотілося…

Але зараз, на жаль, у нас немає хорошої літературної критики. Те, що часом читаєш - засмучує, адже це рівень випускників школи.

- Вам заздрять?

- Звичайно, але я й на цьому не зациклююся. Бо не знаю, як би повівся, якби не був більш-менш успішним, якби мене не видавали, якби в мене нічого не виходило. Ми ж навіть себе до кінця не знаємо. 

ІДЕАЛЬНА КНИГА

- Від акції «Міні-диво», коли через «Укрпошту» «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» розповсюдила 1,6 млн книжок по 1 грн., великі збитки були? 

- Ми тоді майже вийшли на нуль – спонсори допомогли. Але ж здобули те, що дорожче за гроші, - ім'я. Отримали тоді понад 40 тис. листів, багато – з Криму. Люди писали, що вже давно бачили в Криму українські книжки, дякували. Реакцією людей я був зворушений, і вирішив за найкращі листи розіслали призи – 700 дорогих книг. І тут ми вже «попали» - дуже дорога пересилка. Ще й довелося наймати людей, щоб шукали в цих 40 тисячах листів потрібні конверти з адресами. Утім, це однак було приємно. І дало сили іти далі.

- Які книги для вас особливі?

- Абетка, яку ми вдосконалювали безліч разів. У нас взагалі-то багато книжок лонг-селерів, які видаються багато років. Дуже важливий тритомник «100 казок», над першим з яких ми працювали вісім років. Адже багато казок існує в кількох варіантах – я зводив їх в один, шукав першодруки, щоб виправити те, що свого часу викидала радянська влада – Різдво, Бога, звертання «панночко» і таке інше. Ще особлива для мене «Дитяча Євангелія». Хотілося, щоб цю книжку могли читати всі українські християни, адже віра в нас одна, це тільки в головах церковних ієрархів вона якось поділена. Утім, цю книжку благословили усі першоієрархи традиційних християнських церков України.

А коли прийшов до нас Єрко і проілюстрував «Снігову королеву», вона теж стала особливою. Це ідеальна книжка. Ну, і «Гаррі Поттер», два томи якого вийшли першими в світі після англійського оригіналу, а чотири - раніше, ніж у сусідів. Тоді газети писали, що Гаррі Поттер – найкращий українізатор.

- В Україні тяжкі часи – як їх пережити?

- До 100-річчя створення УНР ми видамо дві книжки з історії України – Кирила Галушка і Олександра Палія. В них, зокрема, йдеться і про заборони української мови, які починалися ще з кінця XVII сторіччя. Ці заборони були не лише в Росії, а й у Польщі, Румунії. Ми вистояли, не маючи своєї держави, але ж не втратили мови. Напевно, вона нас і втримала.

Моє покоління зростало у час знань, зараз – час інформації: в одне вухо влетіло, в друге - вилетіло. Слова вже не мають такого значення, з'являється купа фейкових новин, не знаєш чому вірити у цьому світі гібридних вартостей. Але от ходиш між людьми і багато хто з них – ніби звичайний, нічим не особливий. Та раптом хтось з них збирається і їде на передову, щоб захищати країну. Такі люди - окраса нації. Тому попри всі негаразди - корупційні схеми, заробляння на молодих життях і все інше, що важко вкладається в голові – нам усім треба відчути себе ніби на передовій, і якнайкраще робити свою справу. Я все-таки схильний вірити в добре майбутнє України.

Галина ГІРАК

«Оскар-2017» в лицах: самые эмоциональные фото 89-й церемонии награждения | Фотогалерея

Также вам может быть интересно

Loading...

Топ 5 читаемых